Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/235

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 233 —

обдряпана, оббита дощами і сполоскана згори додолу потоками дощівки, що текла з дїрявих ринвів. Сїни широкі вели на вузьке, темне і брудне подвіррє, завалене якимись старими бочками та поломаними возами. З сїней направо й налїво йшли сходи на перший поверх, де находили ся канцелярії й саля розправ; і сходи, і стїни, і коридор на першому поверсї, і саля — все було брудне, запорошене, заболочене, занедбане. Деревляна підлога на коридорі була попротирана ногами так, що в багатьох місцях крізь дошки видно було голу цеглу; поруччє на сходах було слизьке від бруду; повітрє всюди було сперте, затхле й нездорове, хоча в одинокім вікнї, що з коридора визирало на якийсь поганий завулок, були вибиті дві, чи три шиби.

Євген прибув до суду пів до девятої й застав коридор повний селян, міщан, Жидів, жінок і мужчин. Деякі сидїли на сходах, иньші стояли на коридорі, держачи капелюхи в руках; Жиди шваркотали щось, жінки зітхали важко, хрестили ся та шептали молитви. Всїх очі від-часу-до-часу позирали на двері салї розправ, відки мав появити ся »пан секретар«, щоб виклика́ти справи, які сьогоднї на деннім порядку.

Євгенів клїєнт, громадський радний із одного з поблизьких сїл, гарний, чорновусий мужчина яких 35 лїт, побачивши свойого адвоката, протовпив ся до нього, привитав ся з ним і, відводячи його на бік, шепнув:

— Усе добре, прошу пана адуката.

— Що добре?

— Та з моєю справою.