й раціонально, що зруб висох, і зпід здертого дерна виступив рідкий пісок. Цїлій околицї грозило занесеннє родючих піль тим піском, і ось почали ся заходи для виєднання субвенцій на залїсеннє сеї пустелї. Піскові поля зпершу засївано якимось коренастим та твердим зїллєм, що росло на піску і по кількох роках утворило на піску густу дернину, де можна було садити молоді сосни. Рівночасно уряд заборонив панам тої околицї на кілька лїт вирубувати решти великого старого лїса — і сїй заборонї завдячила своє врятованнє також гарна діброва в Буркотинї, яку, зрештою, пан маршалок устиг; тимчасом, гарно обтяжити гіпотечними позичками.
Євген оглядав молодий лїсок. Темно-зелені сосонки стояли густими, рівними лавами по оба боки дороги. Вони були посаджені рядами так, що, їдучи дорогою, око раз-за-разом вбігало поперек головної лави і продирало ся значний шмат у глиб лїса, але за хвилю віз рушав далї, око зісковзувалось із одної лїнїї, вбігало на другу, щоб із неї знов зісковзнутись за хвилину. Євген зирнув наперед себе: сосни, сосни, сосни рівним рядом потягли ся аж геть-геть далеко, де обі їх лїнїї по обох боках дороги немов зливали ся зі собою. Глипнув позад себе — те саме. Кінця лїса нїде не видно; одинока каритка котила ся тихо, мов загублена серед того темно-зеленого шпилькового моря. І скрізь воно рівне, мов пристрижене якоюсь величезною машиною; нїде анї вищого дерева, анї лїсничівки[1],
- ↑ Хати лїсничого
