брав чисту сорочку й одягав ся, — я думав, що пан меценас мають сьогоднї трохи більше часу, та підемо разом оглянути помешканнє.
— Яке помешканнє?
— Як то? Пан меценас уже забули, що вчора говорили менї, чи не міг би я знайти…
— Ага, ага! Ну, так що ж?
— Я вже знайшов. Гарне помешканнє, поверховий дім, фронт на вулицю, довкола сад, а затильні вікна виходять на міський парк. Чудесне положеннє, при головній вулицї, недалеко ринку й недалеко руської[1] церкви. Немов сотворене на канцелярію для популярного адвоката.
— О, пане Стальський, дуже вам вдячний!
— І надїюсь, що будете мати за що дякувати. Я знайомий із власником. Як на ваше щастє, від першого[2] опорожюють ся внизу два покої з передпокоєм — то була б гарна канцелярія, і на поверсї також два покої з кухнею, то було б помешканнє для пана меценаса. Здаєть ся, вам обширнїйшого помешкання не треба?
— О, нї, не треба! Дуже мене зацїкавив ваш опис. Надїюсь, що менї сподобаєть ся те помешканнє. А яка ж цїна?
— Жид дорожить ся трохи. Прийдеть ся ще
