ньому малювало ся щире вдоволеннє. Не знати, чи з того вдоволення, чи, може, після випитих двох келїшків коняку, кінець його носа трохи зачервонїв ся і в очах грали вогники. Меценас дивив ся на нього тепер далеко ласкавійшими очима, нїж учора, може, під впливом доброї новини, яку принїс йому Стальський, а, може, і для того, що сей оповідав сьогоднї веселїйші річі, нїж учора. Сьогоднї в містї мали відбути ся збори робітників, що хочуть домагати ся загального голосовання, але пан староста заборонив, га, га… »Доки я тут старостою« — сказав комітетові, — »доти нїякого віча, анї збору в моїм повітї не буде«. Вчора до старости привезли величезного сома, зловленого в сусїднїй ріцї, і староста дав за нього рибакам два ринські. Жид, у котрого меценас має винаймити помешканнє, се перший міський багач і лихвар; він будує тепер три нові доми; от би пан меценас добре зробив, як би відкупив від нього ту каменицю, в котрій тепер має оселити ся!…
Зі слів Стальського віяла сьогоднї щирість; не чути було тої злобної ноти, яка так немило доторкала Євгена вчора. Кинувши оком на ранїшнї ґазети, меценас заплатив, і вони оба вийшли з кавярнї. Ринок і вулиця, що вела до церкви, були повні святочно поприбираних міщан і передміщан. Дзвони гули і грали в повітрі. Сонце сипало золотим, ще не дуже палким проміннєм із безхмарного неба. Від ріки, що широким луком обтинала місто з двох боків, тягло вогким холодом. Було чудово, гарно, весело, привітно довкола, і меценас ішов звільна, роздивляючи ся приязно на
