пхнув його в груди так міцно, що Стальський, мов із пращі, вилетїв за двері, через вузенький коридорик, і з гуркотом покотив ся долї сходами.
— За ним! — крикнув Євген до иньших, що стояли, не знаючи, що робити. Шнадельський перший сунув ся наперед до Євгена, але в сього в руцї в тій хвилї блиснув револьвер, дуло якого опинило ся на кілька цалїв[1] перед очима Шнадельського.
— Прошу ґречно[2]: ось туди дорога! — мовив Євген, держачи револьвер у простертій руцї.
Два панки, що держали ся ззаду, перші висмикнули ся з кімнати, а за ними, цофаючи ся в-задгузь, вийшов і Шнадельський. Євген замкнув за ними двері. Потім узяв з бюрка лямпу і, застукавши до дверей своєї спальнї, ввійшов до середини.
У спальнї горіла свічка. Реґіни не було анї слїду. Тільки дверцї, що вели зі спальнї до маленьких сїнець, які знов дверима виходили на ґанок, показували, куди вийшла вона. Євген заглянув до тих сїнець, на ґанок — Реґіни не було нїде.
Барана не було при тих подїях у Євгеновім помешканню. Коли все товариство під проводом
