— Що ж нам робити? Розбудити служницю, сусїд? Наробити ґвалту?
— А по що? — запитав Шварц. — Що нас се обходить? Який інтерес маємо ми розголошувати се?
— Або я знаю!…
— Я думаю навпаки: чим пізнїйше завтра викриєть ся се вбивство, тим лїпше. Лишімо се служницї. Навіть ще більше — погасїмо лямпи й замкнїмо покій від вулицї.
— Чи ти вдурів? А як нас застануть? Ще на нас кинуть підозріннє.
— Хто нас застане? Служниця мусить твердо спати, коли не збудила ся в часї бійки. А з вулицї не прийде нїхто! Виходь! Я зараз усе зроблю.
І Шнадельський тихенько вийшов із покою. Шварц загасив лямпу в Реґіниній спальнї, а потім, наблизивши ся до трупа Стальського, зирнув довкола.
— О, тут і капітали розсипані! — шепнув він, побачивши на столї Реґінині цїнні папери та біжутерії. — На дорогу се може здати ся!
І він швидко зібрав усе й заховав до кишенї, потім загасив лямпу й напомацьки вийшов із покою. Ключ був у дверях таки знадвору. Замкнувши покій, Шварц витягнув ключ і кинув його геть у глибокий снїг. Потім, засунувши шапку на очі й закотивши комір на голову, пішов доганяти Шнадельського.
Тимчасом Реґіна йшла за Бараном чим раз далї й далї. Її прибавлювало торохтїннє деревляного тарабана, що, мов невідомий і могутнїй поклик, тягло
