глядати, що там таке дїєть ся. Зібрані з трудом проступили ся, творячи серединою не дуже широку вулицю. Сею вулицею почав протискати ся до президіяльного стола пан староста в супроводі полїційного комісаря й одного звичайного полїційного капраля, при шаблї і в рогативцї[1] на голові. В льокалю залягла мертва тиша. У всїх тьохнуло щось у грудях; всї розуміли, що ся поява не віщує добра.
— Хто тут президент? — запитав строго-урядовим тоном пан староста, вступивши на подіум і не дивлячи ся нї на кого.
— Я, пане старосто, — мовив бурмістр.
— Заявляю вам, що ми приходимо сюди іменем закона. Пане меценасе Рафалович, — додав він, обертаючись до Євгена. — Дуже менї прикро, що мушу перервати вам вашу приємну забаву, але…
— Іменем закона арештую пана! — мовив полїційний комісар, наближаючись і кладучи Євгенові руку на плече.
Євген стрепенув ся, мов від дотику гадюки.
— Можу запитати, за що арештуєте мене?
— Ось судовий наказ! — мовив комісар, подаючи йому піваркуш паперу.
Євген поблїд. Лїтери скакали в нього перед очима. Серце било ся сильно, то знов хвилями немов зовсїм завмирало у грудях. Тільки по страшенних зусиллях він здужав прочитати в наказї фатальні слова: »наслїдком сильного підозріння у сповненню злочину з § 136. зак. карного«.
— Що? — промовив він ледви чутно, задихав-
- ↑ Рогативки або польські шапки з чотирма рогами, носила скрізь у Галичинї міська (не — державна) полїція.