таційний фонд. Що було в саквояжику, він не знає. Тут надійшов Стальський зі свідками — вона усунулась до його спальнї. Він викинув Стальського — все признав так, як говорили свідки. У спальнї панї Стальської вже не застав і не бачив її більше.
— І се все?
— І се все.
— І ви вірите йому?
— Признаюсь панові президентові, я заявив йому виразно, що не вірю, не маю права вірити. Останнї його твердження нїчим не доказані. Де подїла ся Стальська? Куди дїло ся те, що було в саквояжику? — ось питання, роз'ясненнє яких могло б вияснити справу вбивства. А на сї питання він не знаходить нїякої відповіди.
— Але ж свідки стверджують, що вона потім була дома, і що між нею і Стальським прийшло до сварки, — закинув президент.
— Се так, — мовив слїдчий, — але се ще не доказ, що Рафалович потім не виходив із дому, і не зайшов до Стальських, і не вбив Стальського, і не поміг їй скрити ся десь кудись.
— А вважаєте виключеним припущеннє[1], що вона сама вбила його?
— Виключеним, невиключеним, але мало правдоподібним. Удар був страшенно сильний, хоч завданий у снї. Сїкач, не дуже то й гострий, увесь затонув у чашцї.
— Значить, на вашу думку, тепер…?
- ↑ Припуст, здогад