Маючи на увазї обставини та таку тяжку атмосферу, се покоління визнавало, що громадський робітник може повести успішно роботу тодї, коли в нього »відважне серце, сильний характер, завзяття« (стор. 342), широка освіта, і теоретична і, передусїм, життєва, та найважнїще: коли — він незалежний. Бо ж тільки незалежна людина; могла нарушити той спокій всевладного старости »in politicis«, пана, що не терпить »жадних віч, зборів, читалень, аґітацій, товариств» (стор. 40), тільки вона могла виступити проти тих, в кого »закон — це брама, й від волї і зручности адмінїстратора залежить, чи і для кого сю браму відчинити, а кому її замкнути (стор. 351), тільки незалежний міг як слїд стежити за тим, щоб ся брама для всїх однаково відчиняла ся, щоб у законах не роблено »розгалужень, закарлюк« (стор. 348), щоб »параґрафи законів не прикривали самоволї суддїв, щоб нїхто ними не городив собі плота, який забезпечував би безкарність кривдження й визискування народу« (стор. 254), тільки незалежний міг із успіхом поборювати злочинцїв, що тїшили ся опікою провінціональних сатрапів. А все докупи давало змогу людинї вдержати ся серед тої страшної задухи, де »кожний бризькає жовчею на свойого ближнього з великої любови, обкидає його болотом в найчистїйшої прихильности, підрізує його добру славу зі щирої гуманности й заповняє твої вуха поганню з найчемнїщими перепросинами« (стор. 45). Все разом пособляло їй працювати серед тої зґраї донощиків, підлизників, хабарників і дефравдантів, серед публики, де всякий думає тільки
