Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/142

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

шинку, зараз таки за тріумфальною брамою. То був шинок Юдки Мавльтроммеля.

Погана як ніч, поморщена вже жидівка стояла за шинквасом, хоч сьогодня задля празника нікого, крім нас, не було в шинку. А по шинку походжував підстаркуватий уже жид з гарним животиком, в атласовій бекеші, переперезаній святочним шовковим поясом, з видряним „штрамеле“ на голові. На його гладкім, блискучім, хоч жовтім лиці виднівся супокій і вдоволення. То був Юдка.

Я огрівся трохи й вийшов на подвір'я.

До нього зі всіх боків припирали сліпі стіни сусідніх домів та шоп, поліплені жовтою глиною. Це була немов велика клітка, брудна, занедбана, гнила й вонюча над усякий опис. На середині стояла велика купа сміття і всяких олітків[1]. Направо попри вугло шинку був вузенький прохід на вулицю, і туди ж текла з-під сусідніх окапів потоком вода на низьке, мов яма, подвір'я. Але на другім кінці вихід її був почасти затамований[2]. Там, приперта до сліпої стіни якогось довжезного будинку, стояла нужденна не то шопа, не то буда, з прогнилим дахом і чорними неполіпленими, в багатьох місцях дірявими стінами. Між шинком та будою була тільки вузенька протока для води, але напливаючий потік не міг у ній зміститися й залляв майже цілу половину подвір'я широким ставком болотяної, бурої води. Особливо коло буди, яко найнижче положеного місця на цілім подвір'ї, згромадилося найбільше води й чималий потік лився крізь

  1. Оліток — непотріб.
  2. Затамований — припинений.