— Доброго вам здоров'ячка, панек начальнику, — відповів старий циган.
— А що тут у вас нового чувати? — запитав війт, бойківським звичаєм не приступаючи відразу просто до речі.
— Зле чувати, пане начальнику. Був тут у нас вчора „кокорудза“, хотів нас вести до села.
— До села? Е, він вас, любойки, хотів вести до Підбужжя, до криміналу.
— За що?
— Або я знаю, за що? Мусіли йому по других селах щось дуже наговорити на вас. Адже не дурно він за вами так парцував[1], що вас аж тут винюхав.
— Ой, ой, ой, Божечку наш, — гуртом завили цигани, — що ж нам тепер робити?
— Що ж я вам, біднятка, пораджу? — сказав війт. — Він мені казав пильнувати вас, аж поки сам не верне, і тоді віддати вас йому до рук.
— І ви хочете нас тепер арештувати? — сказав звільна, але з укритою в голосі погрозою старий циган.
— Бог з вами, Пайкуш, — сказав війт. — Що ж то я вас від нині знаю, чи що? Я сказав зараз тому шандарові, що циган, то вітер у полі: ось є, ось його нема. Хто його на припін візьме? От знаєте що, маєте тут трохи хліба й сиру, нате вам це від мене і йдіть собі, куди хочете, щоби я про вас не чув нічого. Не хочу вам робити клопоту, але й сам не хочу через вас у біду впасти. Розумієте?
— Розуміємо, пане начальнику, розуміємо! Най вам Богонько святий заплатить! — сказав
- ↑ Парцувати — стежити.
