Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/235

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

питає, потім третій, четвертий, і так далі. Чи-ж то не життя? На щастя маємо ще державу, що навіть платить за подібну комедію. А я свято переконаний, що коли б отворено два рази стільки посад в такім роді і коли би не тільки не плачено за службу, але вимагано ще вступної такси, то і в такім разі від кандидаток не було би відбою.

— Чудесно нас пан відмалював, нема що казати! — скликнула Целя.

— А чи неправду говорю?

— Розуміється, що неправду! — з нервовим притиском відмовила Целя.

— Що? — скрикнув Темницький, — пані смієте казати, що неправду?

— А вжеж, що неправду! Аджеж пан на моїм власнім прикладі міг би переконатися, що воно так не є. Аджеж пан сам признає, що мені зовсім не про те ходить, щоб афішуватися, але щоб чесно заробити на кусник хліба.

— Ну, ну, панно Целіно, аджеж я не про вас говорив! — відказав старий, жартовливо прижмурюючи очі. — Аджеж ви у всім виємок, у всім, у всім не подібні до інших! Хо-о-ч — те «о» тягнув він якимось співучим голосом, перехиливши при тім голову на лівий бік, як співаючий канарок, — коли би так прийшлося признати святу правду, то я сказав би, що й у вас воно не без закарлючки.

— Без якої закарлючки?

— Не думаю перед панею з усього толкуватися, але що знаю, те знаю.

— Коли пан кидає на мене підозріння, то повинен пан витолкуватися, бо інакше