Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/241

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

кріслі при великім столі, а вона край вікна. Двері, що від світлички виходили до кухні, були відчинені, так що видно було, як снувала коло печі Осипова.

Целя, якій зразу стріча з доктором була неприємна, швидко почула себе побідженою і вспокоєною супокійним тоном його розмови, повільними і статочними рухами, щирістю далекою від усякої афектації і тим приязним добродушшям, з яким він оправдував перед нею нетактовний поступок батька, або з яким усміхався, слухаючи її мрій про будуче життя яко стара панна поштмайстриня десь у самотнім домику в глухім провінціяльнім місточку.

Тепер могла йому ліпше придивитися. Не був зовсім такий суворий і страшний, яким їй видався в першій хвилі. В його очах не миготіли ті зловіщі іскорки, що так бентежили й мучили її досі. Був зовсім супокійний, простий, натуральний, а почуття власної сили і певности себе додавало йому в її очах якоїсь надзвичайної принади. Мимоволі насувалась їй думка:

— От як би то могти мандрувати мандрівку життя, опираючися на сильне рам'я такого чоловіка!

Але це бажання далеке було від чутливого забарвлення, що могло би закаламутити супокійну течію їх розмови. Це був висновок чисто логічний, теоретичний, який не зачіпляв її серця і не бентежив крови. Вона знала, що то річ неможлива, і не робила собі ніяких ілюзій.