помагають, але така то була їх поміч! Як білизна випрана і висушена, то візьмуть і попрасують. Як іти рано на торг до міста, то котра будь іде зо мною: я несу кошик і закуплене (не раз приходилося нести на плечах), а вона платить і всміхається. «Ромцю, зроби це!» «Ромцю, зроби те!» «Ромцю, збігай туди!» «Занеси лист на пошту!» «Купи татові тютюну!» Оттак від рана до пізньої ночі. І все делікатно, ласкаво. Що правда, коли ми йшли по ринку, то я мусіла держатися ззаду, як служниця. Ба, далі почалося трохи і з иншого тону.
— Ромка, як же ж ти помалу ходиш!
— Ромка, як ти довго сидиш при тій студні! А тут посуда не мита!
— Ромка, як ти довго чешешся! Що це ти так довго ґуздраєшся, а наші сукні не вичищені лежать!
А в мене волосся було густе, розкішне, і справді треба було попрацювати над ним що день, щоби довести його до ладу. Бачу, що ніколи мені панькатися з моїми пишними косами, взяла та й пообтинала їх. Як радувалися з цього мої делікатні кузинки, то й сказати вам не можу!
— Ай, Ромця! Яка ж вона ладна[1]! Що за милий хлопчик! Їй-богу, хлопчик!
І знов цілування, гладження попід бороду, стискання… Я знаю, що це з доброго серця, але трохи мені вже забагато було. Та що діяти — не було куди обернутися, чую себе здоровою, бачу, й вони мною задоволені і щодня вираховують,
- ↑ Ладна — гарна.