моє положення. В тій хвилі отворилися двері від покою, вбігла старша панна з тацою, і також остовпіла, побачивши офіцера.
— А, пан ляйтнант! — скрикнула вона, не знаючи, чи радуватися його приходові, чи гніватися на мене. — То так пан додержує слова? Чи то тепер у вас сема година?
— Даруйте пані, — сказав офіцер, кланяючись, — мусів патролі розводити, то запізнився.
І вони пішли до покою.
Не знаю, для чого я була дуже люта на нього, аж сльози крутилися в мене на очах, хоч рівночасно в душі я мусіла б була признатися, що він мені сподобався. В його лиці видно було доброту і лагідність, а його зачудування, коли почув, що я кузинка паннів, також свідчило на його користь.
Попрятавши, я сіла знов у своїм кутику і прислухувалася гомонові гостей. Серце моє билося якось незвичайно і я старалася ловити вухом і розпізнавати його голос. Говорив просто, без звичайного у многих офіцерів силуваного різкого тону. Говорив коротко і мало. І це також мені подобалося.
На другий день перший раз панни накинулися на мене з лайкою. «Ти опудало, ти непотрібе, як ти сміла йому показуватися на очі!» Я заплакала і сказала, що я сьому невинна, що прийшов несподівано і сам перший заговорив до мене. Що зачіпав мене так, як молоді паничі звичайно зачіпають служниць, це я сти-
