Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/382

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Я, синашу, Дід бескидський[1], може чував що коли про мене?

— Дід бескидський? Той сам, про котрого казки на вечерницях розказують?

— Той сам.

— Про котрого говорять, що під землею живе і Довбушевих[2] скарбів пильнує?

— Той сам.

— А правда це, дідусю, що тих скарбів така сила, що й на двадцять чотири вози би їх не забрав?

— Далеко більше, небоже.

— А правда це, що ви на Чорногорі обернули догори дном той камінь, на котрім Довбуш викував хрест на знак, що під тим каменем є вхід до печери з його скарбами, так що тепер ніхто ані того каменя, ані того входу віднайти не може?

— Правда, синашу, правда, здвигався я погано при тій роботі, аж мені щось в крижах трісло, так що відтоді випростуватись не можу.

— Так вам треба! — скрикнув Іван. — Було не лакомитися на чужі скарби, котрі б може не одному бідоласі в пригоді стали.

Дід довгим, сумовитим поглядом зміряв Івана.

— Ей, сину, сину, — сказав, — яка ж ти ще дитина.

 
  1. Бескиди — частина гір Карпат, де живуть українці.
  2. Довбуш — гуцульський опришок — ватажок про якого серед наших верховинців, гуцулів, ходять ріжні оповідання в роді як про Кармелюка, Гаркушу.