праці, але ніколи ще те чуття не було таке сильне, так страшенно болюче та догризливе, таке повне отрути та розпуки, як в отцій хвилі, в хвилі найтяжчої втоми, якої тільки зазнав досі в життю. Вмерти цілковито, моментально щезнути з ряду живих істот видалось йому тепер найвищим вершком бажання, найбільшим щастям. Позбутися життя — аджеж це значить позбутися труду, вирватися з пут того невмолимого тирана — праці, що від найраньшої молодости так важко поклала на нім свою руку. Смерть — то єдиний вихід для таких, як він, нещасних, то відпочивок, то свобода!..,
Ішов власне зі своїм тягарем понад краєм безмірно глибокого та пропасного яру. На дні його сиділи сумерки, клубилися бурі тумани. Величезні смереки, що росли в глибині, видавались Іванові з гори не більшими від корчів ялівцю. Тут же просто Іванових ніг, але може о яких сто сажнів нижче, вистобурчувалася величезна гостра скала, мов затулений п'ястук, наїжений величезними бородавками.
— Почекай, прокляте страховище, — воркотів Іван. — Не хочеш ти мене пустити, то й я тебе не пущу!
І вхопивши обома руками щосили Діда за ноги, Іван одним роспучливим поривом шарпнувся в бік зо стежки і повалився в безодню.
— Ну, ну, ну, ну! — сказав Дід і перший раз засміявся тихим, сердешним сміхом.
Іван отворив очі. Що сталося? Де це він опинився?
