позволяв видавати нечувані суми, ясніти безмірним багатством, котре нічого не коштувало і котре мало тільки тоту недогоду, що в якийнебудь спосіб діставшися в треті руки, щезало як сніг на сонці. Значить, було воно привидом, як про те Іван достотне переконався, але привидом зовсім достаточним на те, щоби запевнити їм славу людей безмірно багатих.
Ніна зразу онималася[1] якось черпати з того чародійного джерела.
— Яке я маю право на це? — говорила.
Але Іван успокоював її.
— Коли ти раз узяла мене собі на службу, то позволь мені заспокоювати всі твої потреби.
— Але мої потреби можуть статися капризами.
— І капризи твої будуть заспокоєні, — сказав Іван. І справді, швидко панна Ніна почала робити якнайобширніший ужиток із даного їй права. Блискучий, шумний, оглушаючий вир великосвітського життя був властивим її елементом. От і кинулася вона в той вир з запалом властивим її гарячій вдачі, швидко забула про все інше. Іван, для котрого вона з разу почувала вдячність і якусь крихітку справдішньої прихильности, незабаром упав в її очах до ряду тих підрядних істот, зроджених на те тільки, щоби заспокоювати потреби і капризи істот вищого розряду. В прирівнянню до блискучих денді, котрі роями вилися довкола
- ↑ Ониматися — вагатися.
