Герман надіявся великих зисків, маючи вже звістку про спосіб його чищення. Треба було будувати для цього нову дестилярню, ну, та це не біда. Аби тільки докопатися багатших джерел кип'ячки та покладів воску, аби тільки пустити діло в більший рух! Отой сонний супокій, що лежав над Бориславом цього літнього пополудня, дуже не сподобався йому; він радий би був, щоб тут стояв гамір, клекотіло життя, вешталися купи народу. Адже це джерело світла на ввесь край, джерело промислового руху. Невже все в Галичині мусить іти так сонно, мляво, так якось по-патріярхальному, немов би тим людям усе на світі було байдуже?
— Тато, чуєш? — промовив Дувідко.
— Дзвінок із ями. Ну, щож у тім дивного?
— Алярмовий дзвінок.
Дзвінок над найближчою ямою зазойкав нагло якимось розпучливим голосом і нараз затих. До ями підбіг дозорець.
— Що там таке? — запитав тих, що крутили корбою.
— Не знати. Відро не йде.
— Обвалилася яма.
І дозорець живо накинув на себе пояс безпеки, зашилив його за линву й ступив у відро.
— Спускайте! — мовив до тих, що стояли при корбі. За хвилю щез у пітьмі, лише світло лямпочки, яку мав при поясі, мов червоний червячок, мигало іноді з глибокої пітьми й знов щезало в ній.
Уже десятий, уже двадцятий, тридцятий, сороковий сажень. На п'ятдесятім сигнал — тягти назад.
