— Овва, яка шкода! Що вони варті всі на купі? Мені їх не жаль. А варто було подивитися, як вони побудилися серед вогню і, мов безумні, кидалися на всі боки. Один, осліплений полум'ям, просто бовтнувся в горючу яму. Ха-ха-ха! Це був вид, якого не забуду ніколи.
Та Герман, ще раз затикаючи йому рота, потяг його з собою до касина і, не чекаючи вечері, сів із ним на візок та почав щодуху гнати до Дрогобича. Коли виїхали за Борислав, він оглянувся й бачив ще лиш вогняні недогарки кошари. Полум'я погасло. Він зацмокав і, обертаючися до сина, сказав:
— Ну, чи не збиточник ти? Адже якби хто почув, що це ти зробив, то небагато й хибувало би, щоб і мене з тобою кинули в той вогонь. І що б було тоді?
Дувідко здвигнув плечима й почав свистати.
Минуло декілька місяців. У Бориславі знов починався оживлений рух. По десятилітній „нафтовій гарячці“, що якийсь час почала вже була притихати, почалася воскова гарячка. Бориславська нафта стратила деякі ринки на заході, виперта звідци американською; Угорщина виключила в себе галицьку рафіновану нафту і, побудувавши свої рафінерії, брала з Галичини лише сирівець. Доходили чутки про величезні нафтові джерела за Кавказом і про те, що спілка заграничних капіталістів робить величезні приготування для експлуатації тих джерел на таку скалю, про які досі не марив ніхто ані в Европі, ані в Америці. Галицькі
