Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

або пляшкове пиво. Коло одинадцятої години прибув на бал також граф Адольф, високий достойник і пан великих маєтностей, і, відвівши графиню з доньками до зали, засів у цій кімнаті, яка внаслідок цього і стала магнітом, що притягав до себе весь мужеський і жіночий світ, стала справжнім центром балу. Забава забавою, але бачити графа Адольфа, бути представленим графові Адольфові, говорити з графом Адольфом — це були речі, для багатьох далеко принадніші, важніші й корисніші. До нього тиснулись, але вживаючи тисячних стратегічних фортелів, щоб приховати це тиснення та заскакування; його слова ловились у польоті і подавалися з уст до уст, мов дорогі історичні пам'ятки; комітетові бігали, землі не чуючи під собою, уважаючи для себе за безмірну честь ту честь, що її виявив граф Адольф усій університетській молоді, відвідавши з достойною сім'єю академічний бал. «Перший раз це сьогодні трапилось, перший раз!» — шептали по кутах. «І що це може значити?» — застановлялись догадливі, схильні добачати в кожній дрібниці, яку зроблять великі люди, якісь великі, таємничі, важливі наміри та плани.

Граф Адольф був це собі пан старшого віку, з коротким, сивиною припорошеним волоссям і з такою самою коротко обстриженою бородою, з сильно розвиненими щоками, широким обличчям і незвичайно високим чолом, рослий, плечистий і костистий. Говорив звільна, голосом проникливим і неприємним, трохи приправленим постійною терпкою іронією, що також блискала з його сивих, гострих очей. Видно було по ньому, що відчуває свою вищість над усім оточенням і що радо вдає з себе велику людину. Стояв трохи набік похилений, опершись лівою рукою об стіл і заклавши праву ногу свобідно на лівій, на якій опиравсь усім тілом, — стояв звернений плечима до публіки, а обличчям до кута, де на софі розсівся, щоб вигідніше перетравлювати, граф Гіацинт, той самий, якого ми бачили в розмові з коморником. Граф Гіацинт, незважаючи на те, що стояв на однім з графом Адольфом щаблі шляхетського блиску, все ж відчував аж занадто добре безмірну вищість графа Адольфа з погляду маєткового, як і щодо політичної кар'єри та здобутих у ній почестей і достоїнств. Це почуття, трохи принизливе для нього, він старався маскувати ще більшою свободою й недбалістю рухів, іще більше байдужим тоном, в якім вів розмову.