в очах Регіни, і Начко розпучливо махнув рукою.
— Все мені одно! — шепнув він. — Втрачу життя, згублю душу, але тебе здобуду, тебе матиму, Регіно!..
Судова зала звільна почала наповнюватись публікою. Був останній день процесу проти селян із С-ського повіту, що бунтувалися за ліси й пасовища. Судове слідство по трьох днях скінчено, — сьогодні мали наступити промови прокурора й оборонців, резюме президента і вирок присяжних суддів. Був початок квітня 1875 року. Наближалася вже весна. Сніг стопився, теплий вітер повіяв з полудня. Возний Цідило перед початком процесу повідчиняв вікна зали, щоб відсвіжити повітря, наповнював карафки свіжою водою, знаючи, що пізніше буде тут душно. Крізь великі вікна з локтьовими кришталевими шибами падали саме теплі сонячні промені і ясними стовпами опирались об гладкий паркет зали. Блищала полірована під явір лава присяжних суддів, мов дзеркало. Стіл голови, накритий зеленим сукном, був завалений паперами: на однім його кінці, в самім потоці сонячних променів, лежали corpora delicti[1]: окривавлені ціпи, стара, шнурками пов'язана дубельтівка, загорнена шматами пачка сірників і довгі вила для снопів, що стирчали своїми гладкими, блискучими дерев'яними зубами майже на середину зали. З протилежного боку, від лави присяжних суддів, стояв у самім куті, в тіні, високий пюпітр прокурора, а нижче лава адвокатів і журналістів. Посередині зали, ближче стола голови, стояла лава для підсудних; дві подібні лави були по боках — одна нижче лави присяжних, друга нижче лави адвокатів. Дальше, переділяючи залу на дві нерівні половини, йшли баляси, що відділювали публіку від акторів судової драми. Перед балясами тягнулась довга лава свідків. А в половині висоти зали була галерея для дам з амфітеатром поставленими сидіннями.
Вибила дев'ята. Цідило, невтомний цербер цього місця, позачиняв вікна. За балясами й на галереї було вже досить публіки. На саму балюстраду галереї опиралися ліктями Мільця й Регіна, ждучи на язиковий турнір, що мав розпо-
- ↑ Предмети, що служать за доказ провини.
