і ненастанно сипали на неї градом стріл. Обляжені також стріляли, хоч і не так густо. Максим відразу побачив, що напасники змагають до того, щоб вперти їх до середини хати, відки б вони не так густо могли стріляти, а потім легка мусіла б бути над ними перемога. Значить, головна річ для оборонців була — вдержатись перед стінами дому. Але тут вони виставлені були на густі монгольські стріли. Щобхоч трохи захиститися від них, Максим велів повідривати двері, познімати верхняки із столів і повставляти їх перед кожним становищем, як великі щити. Ізза тих щитів безпечно і вигідно стіляли молодці на монголів, кепкуючи собі з їх стріл. А Максим ходив від становища до становища, обдумував нові способи оборони і заохочував товаришів своім словом і прикладом.
— Держімся, товариші! — говорив він, — швидко в Тухлі почують крики, або хтобудь побачить, що тут діється, і нам прибуде поміч!
Пів години вже тривала облога. Монголи стріляли і кляли страшно „руських псів“, що не то що не піддавалися їм, але ще сміли так уперто і щасливо боронитися. Тугар Вовк скликав знатніших їх ватажків на нараду, щоб обдумати який одностайний рішучий удар.
— Приступом іти! — говорив один.
— Ні, приступом трудно, а стріляти, поки всіх не постріляємо, — говорив другий.
— Постійте, — сказав Тугар Вовк, — на все буде час. Тепер тільки в тім річ, щоб позганяти їх із менших становищ. Згромадьте найбільші наші сили ніби до приступу, щоб відвести їх увагу, а тим часом малі відділи нехай рушать в обох боків до причілкових[1], нестережених
- ↑ Причілок — причівок, бокова стіна.
