стін. Стіни ті, правда, без вікон, але все таки, коли наші люди стануть під ними, то будуть їм могти багато шкодити.
Ватажки пристали на ту раду, бо вони, несвідущі в подібних маневрах, не вміли б і такої придумати. Заворушилася монгольська сила, забряжчала зброя, заблискотіли до сонця мечі та топори і сміло стискали в руках своє оружжя тухольські молодці, готуючись до тяжкого бою. Але поки монголи радились і ладились до вдалого приступу, Максим також не дрімав. Щаслива думка прийшла йому до голови. В дощаній криші боярського дому були на всі чотири боки пророблені невеличкі вікна і от в тих то вікнах Максим поставив у кожнім по двох слабших із своїх людей, щоби пильнували відтам усяких рухів ворога, а також старалися зі своїх безпечних становищ шкодити йому чи то стрілами, чи камінням. Поки один стояв при вікні, другий завше готов був достачати йому чого треба, а один мав доносити від них вісті товаришам на долину.
Заграли труби і завили дикими голосами монголи, кидаючись на противників. Та тільки ж вони не мали на думці дійти аж зустрічі з ними, але, прибігши до пів віддалення, разом зупинились і випустили стріли на обляжених. Коли ж і обляжені, що готовилися на останню, рішучу боротьбу, повітали їх градом стріл і причинили їм багато ран і страт, то вся монгольська лінія разом подалася назад. Голосними насміхами повітали молодці той відступ.
— А що, боярине, — крикнув Максим, — сила великого джінґісхана, бачиться, заяче серце має: розженеться й відступить. Хіба ж не стидно тобі, старому лицареві, ватажкувати над такими бездухами, що тільки в юрбі смілі,
