Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 13. Повісті (1960).djvu/218

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

падали з плотин і з кам'яних башт, але сила монголів була зламана, їх опір був короткий. Немов огонь, пущений по скошеній сіножаті, повзе покіс за покосом і злизує копицю сухого сіна за копицею, — так тухольці спихали монголів з одного становища за другим у воду, в холодні обійми смерти. Всі погибли, до останнього; з купи чорних островців насеред озера не лишилось ані сліду. Тільки віддалік, на прибоці, недалеко берега стояла ще одна купа, немов остання чорна скеля, вистаючи з посеред повені. Це був відділ Бурунди. Сотня туркоманів, Тугар Вовк і Максим, — це був єдиний останок великої монгольської сили, що мала тухольським шляхом іти в угорську землю і тут, серед гір, знайшла холодний гріб у водах, хоч переплила Яік і Волгу, Дін і Дніпро. Остання жертва смерти, ота сміла горстка стояла серед води, без надії рятунку, з одиноким бажанням — дорого продати своє життя в бою.

Вся тухольська громада зібралася тепер перед тим останнім ворожим становищем. Спустили ще два плоти, щоб, окружаючи ворогів, турбували їх ззаду стрілами; але і спереду, з берегів, градом летіли тухольські стріли й каміння на ворогів. Та більша частина тих стріл не долітала навіть до становища Бурунди; інші, хоч і долітали, не могли зробити туркоманам ніякої шкоди. Ближче ж підступати тухольці боялися задля затроєних стріл, а швидко, видячи нешкідливість свого стріляння, покинули ту роботу і стояли спокійно. Високо на скелі стояв старий Захар, не зводячи очей із свого сина, що стояв між ворогами і зручними рухами обминав густі стріли та каміння. А віддалік, серед тих, що стріляли, стояла