Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 13. Повісті (1960).djvu/320

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

що в'яже і що розв'язує, то як я можу йому вірити, свою душу, своє сумління в його руки віддавати?

— Алеж він не від себе, а з Божої волі це робить, а Бог знає, що має в'язати, а що розв'язувати.

— Та певне, що знає! — підхопив коваль. — І без попа знає. Так само я й без попа до Бога траплю.

— От і бачите! От і бачите! Які ви єретицькі слова говорите! Якби Бог був хотів, щоб так було, як ви кажете, то був би не встановлював апостолів і учеників…

— Еге ж, еге! І попів, і деканів, і каноніків, і суфраґанів, і мітратів, і єпископів, і кардиналів, і пап[1], що хрест святий на пантофлях носять, усе це сам Бог власною особою повстановляв! Усе це своєю властю наділив! І виразно сказав: „Відтепер можете мене не знати і не слухати, а тільки оцих свячених та миром мазаних знайте та слухайте! Вони для вас нехай будуть і церквою, і релігією, й Богом!“

— Хулиш, ковалю, Бога ображуєш, отаке говорячи! — ледве промовив о. Нестор. — Ну, де ж це видано так говорити? Гріх тобі! Гріх смертельний!

— А вже чи гріх, чи два, але треба правду сказати! Ну, скажіть мені, чи не так у світі діється? Скільки то з вас, посвячених осіб, має справді Бога в серці? Почисліть їх на

  1. Усе це католицька гієрархія: декан — начальник деканату (благочинний), канонік — радник консисторії, суфраґан — єпископ, підчинений митрополитові, мітрат — найвищий радник консисторії, що мав право носити мітру, кардинал — найстарший після папи церковний достойник.