цікавих, котрі інколи втручували й свої уваги, поки вкінці всі присутні в сальоні не прилучилися до цього кружка. Розуміється, крім о. Нестора, на котрого тепер справді вже ніхто не звертав уваги й котрий спокійно сидів у своїм кутику, похитуючи головою та рухаючи губами й немов жуючи щось своїм беззубим ротом.
— Я завсігди стою на народнім становищі[1]! — з патосом та без пересадної гарячости голосив пан Калясантій, ходячи здовж по сальону попід руку з д-ром Альфонсом Дзєржикраєм. — Уважаю це за свій святий обов'язок стояти на такому становищі. Поза народнім становищем, на ґрунті космополітизму, нема для нас спасінія. Пропадемо, щезнемо безслідно!
— Це дуже гарно з вашого боку, — мовив д-р Альфонс, — і я думаю, що на тім пункті кожний думаючий чоловік із вами згодиться. Та все таки те народнє становище треба б трохи докладніше пояснити. А то як же це? Адже й „Towarzystwo Demokratyczne“ в р. 1846 голосило те саме, що стоїть на народнім становищі, а тайком організувало різню шляхти. Голословне кидання такого широкого терміну має в собі багато небезпечного, і це власне я вважаю хибою тої газети, при котрій ви працюєте.
— Смію запевнити пана доктора, що помиляєтесь. Я готов зараз завтра предложити вам, скільки хочете, нумерів газети й показати в них статті, де докладно вияснюється, як ми розуміємо народнє становище.
— Не смію твердити, щоб такого вияснення в вашій газеті не було, крий Боже! Мусить
- ↑ У значенню: національнім (narodowe).