кратизм, то я згори зазначив, що його не слід мішати з демагогізмом. Здається, непотрібно б і толкувати, а треба, бо в останніх часах у нас аж надто часто мішають одне з другим. Аджеж недавно ще в Варшаві появилась була людова „демократична“ газета, котра, як свій основний постулят до суспільности, ставила „podporzadkowanie wszelkich interesow chlopskim“[1]. Це значить, шляхта, міщани, патріотизм, література, наука, все набік! Хлоп іде! На престіл із хлопом! „Я не вмію ні читати, ні писати, а мене хотять на польського круля обібрати!“ Тямите цю казку? Оце звалося в нас демократизмом, правдивим, патентованим демократизмом, а на ділі це ж ніщо інше, як брутальний, простісінький демагогізм, охлократія з усею її огидою, прибрана в метафізичну фразу.
— Ну, однако! Пан Калясантій гостро виражається, — замітив Едзьо.
— Слухай, Кайцю, — промовив Тадзьо, котрий досі мовчки сидів і курив сигаро за сигаром та прислухувався в різні боки розмовам, поки вкінці останній не приєднався до нашої купки, — бачу певний регрес у твоїх манерах. Пам'ятаєш, у віденськім джокей-клубі ти інакше говорив. Ти був повний джентльмен. А тепер fi donc! Впадаєш у патос! Гарячишся! Аргументуєш! Ні, як бачу, газетярська компанія сплебеїзувала тебе, ось що!
— Друже мій, — відповів п. Калясантій, — твоя критика щира і з доброго серця пливе, але даруй, що я покищо не зверну на неї уваги. Ясна річ, чоловік живе, то й мусить із різних печей хліб їсти. На все свій час. Був
- ↑ Підчинення всяких справ мужицьким справам.
