котрі б хотіли не то що поділяти, але хоча ближче зрозуміти цю думку.
— Для мене це зовсім ясне, — промовив д-р Альфонс. — І не тільки ясне, а іменно потішаюче. Бо яка різниця між нашим демократом і консерватистом? Майже завсігди така, що консерватист чоловік практичний, близький народу, репрезентант певних ясно означених інтересів, а демократ доктринер ідеолог, Prinzipienreiter[1], у котрого замість знання діла є ідеї, нахапані з книжок, замість розваги — запал, замість інтересів загальних — широкі фрази. І то власне в них потішає мене, бо хто між ними є щирий і розумний, той, приставлений до практичної роботи, швидше чи пізніше мусить вилічитися з демократичної фразеології й перейти до нас. Саме існування таких демократів і оті їх метаморфози, це в моїх очах найкращий доказ безпідставности в нас демократизму в европейськім значенню того слова.
— А конечности демократизму в тім значенню, як я його виклав, — тріумфально скрикнув пан Калясантій.
— Нехай тобі й так! — сміючись, згодився д-р Альфонс.
Аристократ і демократ подали собі руки.
Загальне браво роздалось на вид цієї згоди. Всі весело заговорили, заходили по сальоні, бачучи такий щасливий кінець цього словесного турніру. Навіть скромний, а на дні душі скептичний д-р Васонґ розігрівся й попросив голосу. Усі замовкли, більша частина зібраних обступила бесідника.
- ↑ Що їздить на принципах.
