pardon, тоді не тільки для нас не стане ґрунту, але ввесь край станеться пустинею.
— Вони це самі знають, Кайцю, — мовив пан Еміль. — У них і приповідка така є: „коли кожний схоче паном бути, то хто буде свині пасти?“
Тадзьо тим часом у другому покою, взявши під руку Адася, ходив із ним геть і назад і розмовляв притишеним голосом.
— Адась, тобі чогось нестає? Ти чогось маркітний?
— Я? — напівздивованим, напівтривожним голосом відмовив Адась. — Ані мені сниться.
— Не крути! Переді мною не скриєшся. Я ціле пополуднє обсервую тебе. Ну, скажи, забракло монети? Не бійся, це людська річ. У мене знайдеш на тім пункті повне співчуття.
— Співчуття?..
Адась знов видивився на Тадзя, хотів сказати, що він не потребує грошей, але далі поміркував щось і, силкуючися на спокійний тон, додав:
— Е, що там, дрібниця! Моментально хибло мені, ну, та я… Сьогодні їду з вами до Львова, то вже там якось… А, властиво, знаєш, не мені, а мамі потрібно.
— Ну, а довг у касині?
— Чорт би їх побрав із касином! Заплачу, що маю робити.
— Ну, а скільки ж тобі треба? Знаєш, я тепер трохи при грошах, що в мене не є звичайна річ. Та боюсь, що як будуть у мене, то швидко їх не стане, то міг би я на короткий час тобі вигодити.
— О, спасибі тобі! — гаряче промовив Адась, стискаючи його руку. — Мені так двісті гуль-
