денів вистарчило б наразі вповні. А за тиждень або два… на коли тобі треба буде?
— Думаю, що не швидше, як за два тижні.
— От і гарно. За два тижні служу тобі.
Тадзьо вийняв із портмонетки 200 гульденів десятками й дав Адасеві, потім вернувся до товариства. Адась тим часом вийшов до сіней, заглянув до кухні й крикнув, щоби квапилися з вечерею, потім обійшов подвір'я, де, крім одного львівського ф'якра, стояла злагоджена до дороги його таки бричка. Коні ще стояли у стайні і хрупали прив'ялу конюшину.
Адась вернувся до своїх гостей. Вони починали нудитись. Пан Калясантій силкувався забавляти їх, показуючи, як робиться вольти[1] з картами, та оповідаючи різні картярські пригоди, але його оповідання не дуже займали товариство. Тадзьо, насупившись, ходив по покою, пан Альфонс сидів у фотелю й курив цигаро за цигаром, а пан Еміль оглядав Адасеві стрільби[2] й пістолети.
Подали вкінці вечерю, і гумор молодих людей зараз піднявся на цілу октаву. Розмова оживилася, почались жарти й сміхи, навіть Адась повеселішав, хоч щохвилі якось боязько позирав довкола, немов дожидаючи от от якоїсь неприємної вісти. Після вечері внесли цілу батерію пляшок, і Адась, попросивши Тадзя, щоб на кілька хвилин заступив місце господаря, перепросив гостей, що на хвилечку вийде, бо має одно пильне діло. Гості навіть не дуже звернули увагу на його вихід.
