те, як вони найшлись обоє й яким способом дістались на підрю. Прокинувшись від реву корови, Гадина протер очі, сів і хвильку пригадував, де він і що з ним діється. Крізь діри в дасі зазирало до нього денне світло; воно швидко протверезило Гадину й вияснило йому його положення. Він схопився на ноги, оглянувся довкола і, уздрівши одну ногу Парасчину, що висунулася з соломи, скочив до Параски, розгріб солому й, термосячи її за плече, скрикнув із переляком у голосі:
— Параско! Щоб тобі добра не було! Параско! Вже сонце зійшло! Всі у дворі побудилися, а ми спимо! Вставай зараз і біжи до пані, а то догадається. Тоді пропали ми! Ну, живо, спіши! Я біжу наперед, щоб нас хто не побачив разом!
І, не чекаючи відповіді розіспаної Параски, він зіскочив із підрі на солому, що лежала на тоці, а відси вихилив голову на подвір'я, озираючися, чи хто його не бачить. Переконавшися, що на подвір'ю пусто, він схилений, як кіт, прошмигнув у напротивні двері й, незамічений ніким, пробіг у свою комірку, де, немов нічого й не бувало, почав збиратися, свистати й співати, очевидно стараючись, щоб його почула Гапка в кухні. По хвилі він і сам увійшов до кухні й почав митися. Гапка вже вичесалася й заходилася розпалювати під кухнею.
— Ти також, дармоїде, не маєш що робити та висипляєшся до полудня, га! — буркнула вона до Гадини.
— Ну, вже й до полудня! Не бійся, ще пороблю ту роботу, що маю завдану, а як буде треба, то ще найду час і на те, щоб тобі крижі висмарувати, як тебе почнуть кольки колоти.
