якось припадком посмотрив, двері незамкнені. Отворив їх, заглянув до сіней, а двері до передпокою й до покою єґомостя обоє наростіж повідчинювані. „Відразу“, — каже, — „мене переполох обгорнув, бо о. Нестор звичайно дуже старанно на ніч замикався“.
— Ну, ну, ну! Замикався! Це вже він бреше! Часом замикався, то правда. Але часом… звичайно, старий, слабовитий, непам'ятливий, та й забуде замкнути. Чи раз я сама заставала рано двері його передпокою незамкнені, хоч він іще спав!
— Я також пару разів заставала двері незамкнені! — подтвердила Гапка, все ще пораючись коло о. Нестора, котрий, помимо всяких старань, не приходив до себе, а тільки стогнав і важко дихав.
— Ну, дівчата, — мовила пані Олімпія, — треба конче щось робити з ним! Гей, дядьку! Поможіть нам підняти його та покласти на ліжко! Не можна ж хорого так лишити на підлозі.
— А я думаю, прошу ясної пані, чи не добре б було змити йому груди й плечі зимною водою, може, так борше прийшов би до себе? — мовила Гапка.
— Добре, добре! Ну ко, піддержіть його! Здіймайте з нього оту сорочку! Так! Ось вода!
І всі четверо, не виключаючи й пані Олімпії, почали мити й натирати о. Нестора. Свіжа, холодна вода справді підбадьорила хорого. Він підвів голову, в очах заблищав огник свідомости. Стогнання зробилися живіші, голосніші, та з-поміж них почали прориватися невиразні, вривані слова.
