Кричать, співать: минуло лихо!
Найзліші вороги прощались,
Всі обнімались, цілувались,
А дзвони дзвонять, не стають!
А молодь бігає, мов п'яна,
Кричить щосили в кожний кут:
„Нема вже панщини, ні пана!
Ми вольні, вольні, вольні всі!“
Ба й дітвора, що в старших баче,
Й собі вигукує, неначе
Перепелята по вівсі.
А як скінчилась Божа хвала,
На цвинтар вийшов весь народ,
І як було нас стільки сот, —
Відразу ниць на землю впала
Ціла громада й заспівала
Величній той, хвалебний гімн:
„Тебе, о Господи, хвалим!“
Мов грім зарокотіли зрання
Слова високі, згуки втішні, —
Але кінець святої пісні
Покрили голосні ридання!
Дарма б і силуваться, діти,
Щоб розказать хоч щось-не-щось,
Що в той день славний довелось
Мені на власні очі здріти.
Народ мов безумів з утіх:
Старі скакали, мов хлоп'ята.
Той пару коників своїх
Цілує кожного, мов брата,
Та приговорює, пестить.
А там гуртом сільські дівчата
Всі скиндячки з голів знімають
І б'ють поклони і складають
