Що панські руки оплітали,
За кінці у руках держав
Гайдук, немов мужик, що гнав
Вола на торг. А позад всіх
Комісар їхав на візочку,
І усміхнувсь, як на горбочку
Побачив церкву, тиск сільських
Людей, що очі витріщали
Зі страхом, подивом на цей
Незвиклий вид.
Вже наближався
Той похід, а як порівнявся
З людьми, комісар крикнув: „Гей!
Пан капрал, станьте!“
„Halt![1]“ — роздався
Крик капрала. „Христос Воскрес!“
Комісар крикнув до людей.
„Ну, кльопа, вірите вше тнесь,
Шо ви свопітні? Ну, шасть Поше[2]!
А то пан тітич ваш є! Моше
З ним попрощаєтесь, за ту
Йохо велику топроту
Йому потякуєте? Шиво,
Спішіть, хто сна, чи скоро вше
Йохо увитите, по йте[3]
Він у хостину, пити пиво,
Що наварив тля сепе сам,
І не так скоро вернесь вам!“
Мовчали всі, мов онімілі;
Ураз і радість, жаль і страх
