Дим куриться із стріх. Жінки в хатах
Перекликаються. По озері,
Мов павуки, снують човни легенькі —
То рибаки великі сіті тягнуть,
Кричать, гребуть веслами, та до сонця
Поблискують зубцями спис спіжевих.
А супроти села на узбережжю
Майдан широкий, а на нім не бджоли
Роєм гуляють, не чмелі гудуть:
То молодь сільська гуляє. В сонцю
Вилискується голе, смагле тіло,
Лунають срібні голоси, легенький
Вітерець волосся чорне розвіває.
Одні навзаводи біжать, а другі
Крутії танці водять, ті збирають
Блискучі раковини над водою,
Тамті великий натягають лук
І до мети стріляють, деякі ж
Старого діда обступили, що
Сидить на камені, бряжчить на струнах
І щось співає.
Все те Каїн бачив
Мов на долоні, плакав і сміявся
Із радости. Він так давно не бачив
Людей! І вид їх мирного життя,
Їх праць, забав і розривок щоденних
Таким йому чудово гарним видавсь,
Що причарований він став на місці,
Глядів і оком не змигнув, впивався
Тим видом, мов найбільшим щастям земним.
В тім крик зробився між дітьми: у лука
Струна порвалась. „Діду, діду Лемех,
Направте лук!“ І дід покинув грати,
І лук узяв, руками пильно щупав
З усіх боків, махаючи при тім
