В непривітній, далекій чужині,
В наддунайській столиці шумній,
Мов криницю посеред пустині,
Я найшов Тебе, друже Ти мій.
І як рад, хто в пустині кочує,
Край криниці в жару спочивать,
Так і я, одинокий в тім здвизі,
Із Тобою любив розмовлять.
Як криниця і небо і зорі
Відбива на перловому дні,
Так слова Твої чесную душу,
Світлий ум виявляли мені.
Про індійську країну чудову,
Про індійського духа розвій
Ми не раз заводили розмову —
Тут уважний слухач був я Твій.
Так прийми ж оцю вбогую пісню,
Одну вітку з індійських дібров,
Яко спомин далекого друга,
Наших щирих братерських розмов.
_-_page_174.png)
