Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/187

Щоб я ламав раз даний заповіт.
Все те, чого від мене ти жадаєш,
Наскрізь оправдане й не може буть
Інакше, то ж усе те я сповню!

І знявши царський плащ свій, він надів
Його на Вісвамітру. І привівши
Коня, він посадив на нім аскета,
А сам узяв за поводи коня
І, мов слуга, у город попровадив.

 

V

 

До заходу хилилось сонце ясне,
Коли в високій Індровій божниці
В димах пахучого кадила, серед
Врочистих співів і молитв гарячих
Цар Гарісчандра передав свою
Корону Вісвамітрі, передав
Найвище право — царські жертви діять.
Прийняв корону з рук його аскет,
Та не вкладаючи її на себе,
Оттак до Гарісчандри обізвався.

Вісвамітра.

Ще я не цар, то ж про одну ще річ
Позволь тебе спитати. Чи ти знаєш,
Що писано в законів царських книзі?
Як цар живий передає свою
Корону іншому, то з нею разом
Повинен дать йому й царськую жертву.
А ні, то стільки скарбу золотого,
Щоб царську жертву можна окупити.