Гарісчандра.
Це справді так, і я нічим не хочу
Супроти тих законів прогрішиться.
Та тільки я ж увесь маєток свій,
Усе добро, всі скарби і все царство
Віддав тобі, так відки ж я візьму?
Вісвамітра.
Хіба ж закон питає, відки ти
Візьмеш? Хіба ж для того, що тобі
Не звісно це, зміняти Божу волю?
Візьми, де знаєш, вижебрай, вкради,
А те, чого закон жадає, дай!
Інакше знай, що не мине тебе
Моє прокляття.
Гарісчандра.
Змилуйся, святий!
Усе тобі віддавши, я лишився
Убогий, голий. Тільки жінка й син
Мені зістали. Та проте не бійся,
Свій обов'язок я сповню нехибно.
Пожди лише, дай час мені здобути
На стільки скарбу, скільки потребуєш,
А я напевно все тобі віддам.
Вісвамітра.
Нехай і так! Та сам мені скажи,
Як довго маю ждать на твій дарунок?
Гарісчандра.
Я думаю, що місяць досить буде,
За місяць чей на скарби розживуся.
