І знов юрба цікавая зібралась
Довкола нього, та ніхто з купців
Не наближався. Враз поспішно всі
Розскочились і вулицю зробили.
До Гарісчандри просто йшов купець,
Якого певно він не сподівався.
Це був чандал — псобийник, кат і сторож
Кладовища, огидлива поява,
Вонючий, волохатий-стрепіхатий,
Немов у кабана два кли із рота
Стирчали, з шкур шакалів одежище,
На голові вінок мав з трупа знятий,
В руках на шнурі псів цілую низку,
Наловлених по городу, волік.
Оцей купець, котрого дотик сам
Нечистий і страшний, мов гріх смертельний,
На Гарісчандри крик підбіг живенько.
Чандал.
Мені, мені невільника потрібно!
Скажи, небоже, швидко, скільки хочеш
За себе взять? Я дам! У мене грошей
Досить. А праці не лякайсь моєї!
Тобі у мене, синку, добре буде.
Гарісчандра.
Хто ти, страшна, невидана появо?
Чандал.
Ого, невидана? Мене, небоже,
Всі знають в гарнім місті тім. Я пан
Великий, хоч усім смертельним служу.
