Аж гнів її минеться,
Тоді вели їй замовчати
В ім'я богів великих.
Ти гордо випростуй свій карк
І передай їй наш приказ,
Щоб Істар, світлую богиню,
Пустила з безодні,
Із краю зотління,
Із місця кар.
Іди ж, оберни свою думку
На бистру ту ріку,
Що ділить край мерців
Від сонячного світу.
Іди і покоштуй води тієї,
Щоб силу мав над нею“.
Велика цариця землі
Почула прабатьків приказ
І вдарила грудь кулаками
І пальці свої покусала.
І був їй приказ не в приказ
І ласка була їй не в ласку,
І крикнула люто вона:
„Геть, Ассусунаміре, геть!
В велику, бездонну тюрму
Велю я тебе запроторить.
Підземного світу смітник
Оце буде страва твоя.
Підземного світу помийник
Це буде для тебе напій.
Домівка беззахисних тіней
Це буде палата твоя.
