Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/262

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


В місці мук і кар жорстоких
Без краси і без подоби,
В струпах, ранах, лютім болю
Не живе, але конає
Істар, ох, твоя сестра.
Та всі кари і всі муки
Не зламали в неї серця,
Не перемогли завзяття,
Не змінили в неї дум.
Не хотіла вийти Істар
Із страшного підземелля,
Поки славний Еабані
Знов не верне до життя“.

Спалахнула гнівом лютим
Всемогучая княгиня,
Пані в царстві мук і тління.
Спалахнула — і поблідла,
І мовчала довгу хвилю,
Потім ось що прорекла:

„Га, вже бачу, ясно бачу,
До чого воно доходить:
Тут приказ прабатька Еа,
Там упертеє завзяття
І безумна, дика пристрасть
Божевільної сестри.
Задля них мені зламати
Віковічнії закони,
Що життя від смерти ділять?
Задля них мені байдужно
Зруйнувати всі основи
Правосуддя в моїм царстві?
Добре, хай і так вам буде!
Я невинна, піддаюся
Волі зверхників богів“.