Чий це замок, що там запустілий
У прекрасній Швабії сумує?
Хопта[1] й папороть росте на сходах,
А сичі загніздились у вежах.
Славний лицар Генріх фон дер Ауе
Донедавна панував в тім замку —
Цвіт лицарства, молодий, вродливий,
Чесний, наче дзеркало без скази,
І хоробрий і мов скеля вірний.
Щирий серцем, праведний душею,
Всім нещасним щит і охорона,
До пісень дотепний і до бою.
Та простер Господь свою правицю
Над сим лицарем, послав на нього
Болість злу, гидку та невлічиму,
Струп огидний, що проказа зветься.
І як був він уперед всім любий,
Так тепер з обридженням від нього
Відвернулись всі його знайомі,
Відцурались свояки найближчі.
І прокляв пан Генріх у розпуці
День, годину, що на світ родився,
Побивався тяжко своїм горем,
Та не міг найти собі розради.
_-_page_277.png)
