І дочка їх в кутику, край ліжка.
І сказав господар теє слово:
„Пане, вам не тратити б надії,
Адже є досить докторів мудрих
В Мунпансіліє та у Салерні, —
Там би ви поради попитали“.
Пан на це, всміхнувшись гірко, каже:
„Був я в Мунпансіліє, в Салерні
За порадою три роки тому;
Много я питав докторів мудрих,
Не найшов потіхи ні в одного.
Лиш один подав мені пораду,
Та таку, що ліпше б і не чути.
Лиш один є лік на тую болість,
Та найти не можна цього ліку“.
Хлоп на те: „Чудна це мова, пане!
Що за лік такий на тую болість,
Що найти його ніде не можна?“
Мовить Генріх: „Здивувавсь чимало
Й я, таку почувши майстра мову.
Але швидко ясно мені стало.
„Приведіть мені — говорить доктор —
Непорочну, чистую дівчину,
Що за вас сама, по добрій волі
Вмерти схоче і живцем із грудей
Дасть собі живеє серце вийнять —
Оце й буде лік на вашу болість“.
І оба замовкли. Тихо стало.
Похилились голови мужичі,
Лиш зідхнула, цеє слово вчувши,
Їх дочка в куточку коло ліжка.
