І говорить Галанбег черцеві:
„Чесний отче, ось тобі ті бранці,
Кого хочеш, щоб тобі пустити?“
Відмовляє тут чернець розумно:
„Ой, мій пане, беже Галанбеже,
Не моє тут діло вибирати;
Кого хочеш, сам пусти зі мною!“
І говорить Галанбег черцеві:
„Відпущу з тобою Олександра,
Того бранця у сорочці білій.
Не для нього це зроблю, їй-богу,
А для жінки його, Юліяни.“
Познімали з Олександра шлеї,
Розкували з рук і з ніг кайдани,
І подався він з черцем в дорогу
В Палестину до Божого Гробу.
Як при Божім Гробі помолились
І Святому Місцю поклонились,
Подалися до рідного краю.
А як вже до Відня наближались,
Мали в город ще дві милі шляху,
То засіли разом спочивати
При каплиці в зеленій діброві.
„Олександре — так чернець говорить —
Друже любий, треба нам розстаться,
Бо тут наші шляхи розійшлися.
Ти наліво в Відень подалися,
Я направо в манастир свій мушу.“
Гей, заплакав Олександер ревно
І черцеві в ноги поклонився.
„Чесний отче, вічне вам спасибі,
