Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/352

На третю нагороду, панство любе,
Є тут аж два між нами кандидати:
Заслуги їх усім вам добре звісні,
Тож розсудіть, кому її признати.

„Один в момент найтяжчої зневіри,
Коли топір уже блищав над нами,
І бачилось, нема для нас рятунку,
З біди нас вивів хитрими словами.

„Не військовою штукою, не жаром
Чуття на подвиг він підняв громаду,
А ворогові труту влив у душу,
Його спокусив на відступство й зраду.

„Це правда, ворог сяк чи так побитий.
Ми сяк чи так втекли від згуби й шкоди, —
Та я міркую, що гнила побіда
Хіба гнилої варта нагороди.“

Між панством шум. Всі лиця простяглися.
Князь кинувся, мов голий у кропиві.
Та генерал немов того й не бачив,
І далі лив слова медоточиві.

„А другий кандидат — той що недавно
На нас провадив армію ворожу,
Топтав і бив і гнав нас без пощади,
І впер нас у залізну огорожу;

„Той сам, що нас притис на край загуби,
В останній хвилі відмінив свій намір,
До нас пристав, нам видав сили й пляни
Противників і став для нас як шамір,

„Як камінь той чудовий, що від нього
Скляні й залізні прискаються стіни,