Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/359

„Ви паразити з водянистим мізком,
Ви неробучі, загребущі руки,
Ви, у котрих з усіх прикмет звірячих
Лишились тільки хитрощі гадюки!“

Тут гамір, крик скажений заглушив
Мою промову. З місць усі зірвались
І проти мене тлум цілий спішив.

Ці за склянки, ті за шаблі хапались,
Ревли: „Мовчать! Розсічемо! Проч з ним!“
Блідії дами за мужчин ховались.

Я не дрогнув між натовпом грізним.

 

X

 

В тій хвилі залунало: Бам! Бам! Бам!
Дванадцята година! Чи година?
Бам! Бам! Бам! Бам! — лунає тут і там.

Здається, в місті дзвонів половина
Реве. Бам! Бам! Все дужче, все міцніш!
Немов якась могутня хуртовина,

Страшенні тони б'ють! Немов той спіж
Росте, а з ним росте і тонів сила,
А кожний душу прошиба, мов ніж.

Бам! Бам! Бам! Бам! Мабуть заголосила
Уся земля і з жаху вся тремтить
І вся вона — розритая могила.

А голос все міцніє, б'є блакить…
Ні, це блакить є тим великим дзвоном,
А велетень по ньому б'є що мить!..