„Чи вірна наша, чи хибна дорога?
Чи праця наша підійме, двигне
Наш люд, чи мов каліка та безнога
Він в тім каліцтві житиме й усхне?
І чом відступників у нас так много?
І чом для них відступство не страшне?
Чом рідний стяг не тягне їх до свого?
Чом працювать на власній ниві — стид,
Але не стид у наймах у чужого?
„І чом один на рідній ниві вид:
Безладдя, зависть і пиха пустая
І служба ворогу, що з нас же й кпить?“
І рій тих дум, неначе мгла густая
Наляг на душу і розради ждав,
Та не являлася розрада тая.
А з неба повний місяць заглядав
На мене й усміхався білолиций,
Мене блискучим чаром обкидав.
„Ходи за мною, може в снів скарбниці
Знайдеш для себе дещо, сину мій!
Ходи, скупайся в забуття криниці!
„І не дивуйсь, коли знайдеш у ній
Страхіття деякі та дивогляди, —
Моя є форма, зміст усе є твій.“
Хтів чи не хтів, я мусів цієї ради
Послухать — сильний був старого чар, —
І в сонне царство вплив я на огляди.
