Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/383

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



В тім наметі є скриня важка,
Вся укована з міди,
В ній Єгови накази лежать,
Знаки волі й побіди.

Та давно вже не входить ніхто
До намету святого,
Його жах стереже день і ніч,
Мов собака порога.

Але камінь великий лежить
Край намету до сходу:
З того каменя звичай велить
Промовлять до народу.

На той камінь зіходить Мойсей —
І жахнулися люди.
Та невже ж волі всіх на докір
Він пророчити буде?

І прийдеться розбить, розтоптать,
Як гнилую колоду,
Кого наші батьки і діди
Звали батьком народу?

Ось між чільними вже Авірон
Червоніє з досади,
А середнім щось шепче Датан,
Лихий демон громади.

 
IV
 

„Вчора ви, небожата мої,
Раду радили глупу;
Це хотів я сказать вам тепер
Замість першого вступу.