Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/404

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



„Та хоч би край Йордана мені
Зараз трупом упасти,
Щоб в обіцянім краю лише
Старі кості покласти.

„Там я буду лежать і до гір
Сих моавських глядіти,
Аж за мною прийдете ви всі,
Як за мамою діти.

„І пошлю свою тугу до вас,
Хай за поли вас миче,
Як той пес, що на лови у степ
Пана свойого кличе.

„І я знаю, ви рушите всі,
Наче повінь весною,
Та у славнім поході своїм
Не питайте за мною!

„Хай наперед іде ваш похід,
Наче бистрії ріки!
О, Ізраілю, чадо моє,
Будь здоровий навіки!“

 
XI
 

А як з табору вийшов у степ,
То ще гори горіли,
І манив пурпуровий їх шлях
До далекої цілі.

А ярами вже пітьма лягла
І котилася в доли;
В серці вигнанця плакало щось
„Вже не верну ніколи!“